Как –то в суете все. В субботу на дачу пришлось поехать. Лето – страда, полить, прополоть…
Мысли о доме, о работе, о вечном, о главном, а руки, знай свое дело делают. День промчался. Незаметно склонился к вечеру, а в воскресенье утром надо в город ехать.
Вышел на трассу, но на остановке увидел только силуэт, скрывающего за поворотом автобуса.
Досада. Надо ждать еще минут двадцать.
Да, плохо без машины.
Мимо промчалась Тойота. Хорошая машина. Мне бы такую. Вместительная и комфортная. А вот и Опель выезжает с проселочной дороги. Тоже хорошая машина…
Глазами проводил одну, взгляд на другую сам перевелся…
Вот была бы у меня машина. Успевал бы все. И на даче повозиться и в церковь успел бы. Да и соседей бы своих тоже стал бы подвозить. И к друзьям в областной город бы чаще ездили.
Вот приезжают братья к нам часто, а мы никак не можем съездить..
Автобусы плохо ходят, да и дорого и тяжело сестрам трястись сначала в автобусе, потом добираться до церкви. Жара.
Хорошо остановка под большим раскидистым кленом. Тень спасающая. Вот и дедушка там же сидит в тенечке, опираясь на тросточку свою. Тоже, наверное, на автобус опоздал.
А вот была бы у меня машина – обязательно бы остановился и его бы подвез.
Мимо неторопливо проехал минивэн Рено…. Классная машина. И вместимая какая! Ну, точно – все бы сестры поместились наши, старицы.
- Да, много ты металлолома насобирал, - голос дедушки как то резко вырвал меня из мечтаний.
В недоумении глянул на него. Даже не смотрит на меня. Наверное, о своем чем-то говорит. Мало ли что. Может, вспомнилось о чем-то.
А вот и Нива проехала, свернула в дачный поселок. Нет, наверное, для наших дорог и дачных дел все-таки эта машина, с её проходимостью, будет лучше.
- Как ты много в своем сердце насобирал металлолома, - опять услышал со стороны старичка. И уже поймал взгляд насмешливых глаз.
«Так это ж он обо мне говорит», - обожгло. Я в церковь собираюсь ехать, а мысли все о машинах, почитай – металлом. Не о вечном, не о главном…
С какими же мыслями я к Богу приду в молитве!
С какими же растрепанными чувствами от осознания досады, что нет машины, я переступлю порог церкви! Стыдно-то как.
Еду в собрание, а собираю металлом в своем сердце. О чем мечтаю? О чем думаю?
Может быть в жизни машина и не была бы лишней, но ведь на все – воля Божья. Если воля Божья есть, значит, Он даст, если нет, значит, я так буду жить, без машины.
Но для славы Вечного Бога мое сердце должно наполнено быть вещами, нужными к переселению.
Светлана Поталова,
Россия
Буду очень признательна за конструктивную критику. На оскорбления не отвечаю. Не переживайте, обидеть меня очень трудно. В пустую словесную перепалку не вступаю.
Злословие, сарказм, колкости в адрес друг друга буду удалять.
Прочитано 7274 раза. Голосов 4. Средняя оценка: 4,5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Светлана,как вы точно подметили мы часто думаем так вот бы нам денег столько я бы сначала десятину отдал и т.д...Господь наш знает что нам нужно,и будет ли во благо нам же самим.Спасибо сестра за глубину... Комментарий автора: Хвала Богу, что Он говорит нам об этом через служителей своих.
Водимые Духом Святым суть Сыны Божии.
я же - только пишу, что говорит Духом водимый христианин.
Сева
2012-02-19 19:22:46
Интересно.
Сюжеты житейские. Комментарий автора: ну да... из жизни все. Такие вот мы...
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
Публицистика : Церкви-гонители - Николай Погребняк Почему некоторые пастыри становятся гонителями верующих людей? Почему остальные члены церкви – подавляющее большинство – поддерживают своих пастырей-гонителей? Как нужно поступать не просто хорошо, а по Духу, когда из церкви изгоняют верующего человека? И ещё на многие другие, насущные в наше время вопросы, даны ответы в этой статье.
